Valentina Prokofjeva,
Вильнюс, Литва
В возрасте 25 лет впервые услышала Благую весть о спасении и приняла Христа, как своего Спасителя.
За всё благодарна Господу, Который извлек меня из тьмы и призвал в Чудный Свой Свет.
"Служите друг другу, каждый тем даром, какой получил, как добрые домостроители многоразличной благодати Божией."
(1Пет.4:10)
"... даром получили, даром давайте."
(Матф.10:8)
(это для тех, кто спрашивает об авторских правах:))
Прочитано 3559 раз. Голосов 5. Средняя оценка: 4,8
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
вы бы не могли в стихотвоной хформе коротко рассказать, чем занят ваш бог, пока враги одолевают порог вашего благочестия? Комментарий автора: Не могу:)
Мой Бог дал мне оружие(Слово), чтобы я сама охраняла своё сердце:)
Шмуль Изя
2010-07-18 03:07:06
Валентина, Хотелось бы знать к какой денаминации и церкви вы относитесь. Это
какая церковь Иисуса Христа, где ученики
Христа? Прошу вас не торопитесь выставлять
свои стихи не доведя их до совершенства.
У вас плохо обстоит с рифмами:я уже не говорю о том, что нет рифмы между первой и третьей строкой, номежду второй и четвёртой: "меня - тебя" это не рифма, тем более: " тем более "Христову - порогу" вообще не рифма...
Оценку не снижаю. Вы добрая, отзывчивая
женщина, но истина дороже. Комментарий автора: Я вне деноминаций, национальностей, традиций:)
А на звание поэта - не претендую:)
Женя Блох
2010-07-18 05:32:31
Если солб достигла раны,потрудилась без изьяна.Я думаю Изя дело не в деноминации.Мы Христовы,хоть Михаил не любит этих слов.
Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
